Я уже доросла.
Вже чотири рочки.
Маю дві красуні
Мої ляльки-дочки.

Не чіпай курчаток, доню, -
Мама наказала.
«Не чіпай.» - Сказати легко.
Нащо ж показала
Ти мені оці клубочки
З пуху, ще й на ніжках?

Я у ліжечку дрімала
І нікого не чіпала.
Раптом чую : «чап-чалап».
То по ковдрі кілька лап
Потихеньку десь пішли.

В дитсадку сьогодні свято,
І я маю виступати.
Віршик вдома вчила-вчила,
Та слова всі розгубила
Ледь до залу я зайшла –
Хвилюватись почала.

В домі зранку метушня –
Аня десь пропала.
Вся сім»я, уся рідня
Дівчинку шукала.

Два яскравих бантика,
Волосся русяве.
Ти чия, красунечко?
І чому без мами?

В домі тихо, в домі сумно,
Я одна в кімнаті.
Можна гратись досхочу.
Чом же на канапі

В світі безліч таємниць.
Як би їх всі взнати?
Ти для цього мене, мамо,
Навчи розмовляти.

Ви, дорослі, розкажіть,
Як це зрозуміти:
Цей годинник на стіні
Вміє як ходити?

У абетці стільки літер!
Неможливо вивчить всі!
Ці думки скуйовдив вітер.
І наснились уві сні

Настя вчиться рахувати:
Раз, два, три, чотири, п»ять…
І не в змозі вже мовчати.
Що б іще порахувать?

Гей, малята, не пустуйте,
І слова мої почуйте.

Мерзнуть руки, мерзнуть вуха.
І на дворі завірюха.
Квітів і трави катма.
Мабуть, це прийшла зима.

Хто то ходить під вікном:
«Рипу-рипу» чобітком?
Хто у шибку стука тихо?
Чи то злодії, чи лихо?

Кицька лапкою вмивалась,
Кицька хвостиком втиралась.
І сиділа на доріжці,
Милувалася у річці: