Смуток огортає плечі,
Падає камінням в душу.
Ну чому на твої речі
Щось відповідати мушу?
Щось таке, про що потому
Сотню раз я пожалкую.
Прожену негоду-втому
І від тебе чимчикую
По протореній доріжці
У свою печалі хатку.
Квітку на тоненькій ніжці
Дарував мені на згадку.
Та не втримала бутону
Тонко-ніжна стебелина,
Похилилася додолу.
Чи то жінка, чи дитина –
Хто я, Господи? За віщо
Мука вічная кохання?
Хоч не знаю я навіщо,
Але трепетні зітхання,
Сльози смутку і розлуки
Я на спокій не зміняю.
Почуттів лишитись – муки.
У стражданні знов кохаю.
|
| Категория: мої вірші | Добавил: feriteyl (23 Декабря 07)
|
Просмотров: 1034
| Рейтинг: 0.0 |
|
Приветствую Вас Гость | RSS
