І знов мене поглине прірва
Щоденних митарств і зітхань.
Та я своїм надіям вірна.
Ну що ж, сьогодні вже нехай
Про вічне, неземне, високе
Потурбуватись не вдалось,
То може завтра. Хоч глибоке
Передчуття, що вже збулось
Щось таємниче в моїй долі
Не полишає ні на мить.
Але чомусь цього замало,
Бо вдалині ще майорить
Щось загадкове, незбагненне,
До чого йти мо» й сотні літ.
І розгадати потаємне,
Збагнути мудрості політ,
Заглибитись у вири долі
І загубитись в майбутті
Я мрію. І лишусь на волі
Невільницею у житті.
|
| Категория: мої вірші | Добавил: feriteyl (23 Декабря 07)
|
Просмотров: 475
| Рейтинг: 0.0 |
|
Приветствую Вас Гость | RSS
